«Чернігів у вогні. Книга друга» – вийшло продовження знаменитої книжки про війну. Одразу після ганебної втечі ненависної кацапської орди з північної України, Сергій Дзюба та його талановиті колеги з газети «Чернігівщина» почали публікувати правдиві матеріали про героїчну оборону Чернігова та Придесення. «Чернігівщина», по суті, перетворилася на фронтову газету, бо війну з російськими фашистами треба вести й інформаційно, висвітлюючи, як Збройні Сили України і наш непохитний народ самовіддано рятують світ від скаженої країни-терориста номер один та божевільного кацапського царя.
Так з’явилася книжка «Чернігів у вогні. Зметем орду, відправимо до пекла!»: спільний проект газети «Чернігівщина», ОК «Північ» і Міжнародної літературно-мистецької Академії України, – обсягом близько 500 сторінок, з унікальними спогадами і численними фотоілюстраціями, зробленими під час віроломного нашестя навіжених, підлих москалів – злочинної банди садистів, вбивць, ґвалтівників і грабіжників.
Великий наклад книжки буквально розмели за кілька тижнів. Отож її було передруковано вдруге, а нещодавно видано втретє, і всі примірники теж розійшлися. Ось такий феномен – цю книжку та газету «Чернігівщина» бійці ЗСУ читають на фронті, на передовій, в окопах. І це – найвище визнання!
Тому недаремно популярну антикацапську книжку «Чернігів у вогні» високо оцінили Головнокомандувач Збройних Сил України, генерал Валерій Залужний, командувач Об’єднаних Сил ЗСУ, Герой України, генерал-лейтенант Сергій Наєв, командувач обороною Чернігова та Придесення, Герой України, генерал-майор Віктор Ніколюк, нинішній командувач ОК «Північ», Герой України, бригадний генерал Дмитро Красильников, комбриг 1-ї танкової Сіверської бригади, Герой України Леонід Хода, тисячі бійців, волонтерів, медиків, громадян нашої держави та читачів із закордону.
Книгу з автографом Головнокомандувача Валерія Залужного продали на благодійному аукціоні за 50 тисяч гривень і всі кошти передали танковому підрозділу «Кліщі» (командир цього підрозділу Дмитро Балабуха «Танкіст» – герой книги «Чернігів у вогні»).
Книжку відзначили престижними міжнародними преміями імені Джека Лондона (США, м. Сан-Франциско) та Антуана де Сент-Екзюпері (Франція, м. Париж).
«Чернігів у вогні» нині тріумфально нагородили найвищою, почесною відзнакою, Гран-прі Міжнародного літературно-мистецького конкурсу імені де Рішельє – «Діамантовий Дюк» (Україна, Одеса – Німеччина, Франкфурт). Щороку в цьому конкурсі беріть участь понад 800 відомих письменників, журналістів, перекладачів та науковців з 50 країн.
П’ятеро працівників газети «Чернігівщина» отримали почесні військові нагороди. І це справедливо – люди пишуть про пережите, по гарячих слідах. Кожен рядок цієї вражаючої книги буквально написаний кров’ю, тому вона нікого не залишає байдужим. Ці матеріали вивчають науковці, їх читають і, впродовж наступних десятиліть, багато читатимуть учні та студенти. Адже така книжка – унікальна, надзвичайна!
Тепер у редакції газети «Чернігівщина», як справді безцінні реліквії, зберігаються прапор, подарований бійцями ЗСУ, з автографами всіх героїв книжки «Чернігів у вогні», та номер газети з автографом на першій шпальті Головнокомандувача Валерія Залужного – поруч із його світлиною: з книгою про оборону Чернігова в руках.
Наразі очевидці тих подій – редактор «Чернігівщини» Сергій Дзюба та його чудові колеги – співавтори Віталій Назаренко (який відважно захищав Чернігів зі зброєю в руках), Марія Пучинець і Григорій Войток, упорядник та літературний редактор книги Катерина Махлай, і сміливі друзі-консультанти, полковники ЗСУ Валентин Буряченко та Вадим Мисник продовжили свою роботу над цим резонансним, успішним і таким важливим проектом.
Отож нещодавно вийшло продовження знаменитої збірки про війну – «Чернігів у вогні. Книга друга». Обсяг – близько 600 сторінок. Книжку теж видано дуже ошатно, з великою кількістю фронтових світлин.
Взагалі, феномен самовідданої оборони міста-героя Чернігова ще довго досліджуватимуть науковці в Україні та закордоном. Яким чином дві тисячі професійних бійців та декілька тисяч добровольців територіальної оборони (багато хто з яких вперше взяв до рук зброю) розтрощили відбірне, елітне 30-тисячне військо проклятих рашистів, озброєне крилатими ракетами, авіацією, котра скидала на мирні будівлі (школи, лікарні, дитсадки, готель «Україна», стадіон, кладовище, головпошту, сотні осель мешканців) 500-тисячі бомби?!
Як чернігівці пережили безперервні (вдень та вночі) шалені обстріли з мінометів, «Градів», танків, гаубиць?! І це при тому, що в оселях мешканців не було світла, тепла, води, каналізації, мобільного зв’язку, Інтернету, а пів Чернігова ще й жила без газу! Втім, жителі самовіддано підтримували наших відважних бійців, а мужні медики в жахливих умовах рятувати поранених. Місто жило, боролося і перемогло загарбників, які просто накивали п’ятами.
У новій книжці – чотири розділи. Перший називається «Зі зброєю в руках», і тут надруковані розповіді звитяжних бійців, захисників України. Всі матеріали написані на дуже високому професійному рівні, тому цю книгу також хочеться читати і перечитувати.
Вражають цікаві спогади 35-річного старшого сержанта Євгена Смаги (позивний «Сем»), який пішов на війну з лютими рашистами добровольцем. Окупанти нещадно обстрілювали Новоселівку, котру захищали наші бійці. Однак ненависні вороги отримали гідну відсіч від хоробрих українців. На цій проклятій війні Євген втратив ногу, та мужній боєць ходить на протезі і, з Божою поміччю, хоче жити довго у вільній та щасливій Україні, в своєму рідному Чернігові. Попри все пережите, він сповнений віри, надії та любові! Влаштувався на роботу в таксі, щодня активно займається спортом, причому вижимає дуже важку штангу, поліпшуючи власні досягнення. Отож їздить на різні змагання – нещодавно познайомився з володарем титулу «Найсильніша людина світу» Василем Вірастюком.
Разом воюють молодший лейтенант, командир розвідувального взводу ОК «Північ» Богуслав Борсук («Борода»), майстер-сержант Юрій Бобир («Бобер») та старший солдат Сергій Набок («Малиш»). Учасники героїчної оборони Чернігова; захищали на сході Бахмут та Соледар; виконували бойові завдання на кордоні… Самовіддані, відважні, незламні та патріотичні – з такими бійцями неодмінно переможемо озвірілих кацапів! Герой України Олександр Мацієвський, якого рашисти підло розстріляли, коли він вигукнув «Слава Україні!», – з цього безстрашного батальйону.
Цікаво, що Юрій Бобир – справжній український богатир: гне підкови, а великі двохсоті гвіздки без проблем в’яже вузлами. Може з гвіздків сердечко зробити чи ще якусь фігуру. Двопудовими гирями жонглює, ставить їх «на попа». Його кумир – славетний Іван Піддубний.
Олексій Шиш на позивний «Мольфар» – один із тих, хто з початком повномасштабного вторгнення росії в Україну пішов захищати свою рідну Чернігівщину добровольцем. Тож зі своїм підрозділом у складі 21 окремого батальйону ОК «Північ» він потрапив на оборонні позиції у районі міського кладовища «Яцево» на початку березня. Його спогади – теж дуже важливі!
Зокрема, боєць розповідає, як безбожники москалі щодня обстрілювали церкву. Купол храму на його очах знесли, вистріливши прямою наводкою з танка. І, до речі, в підвалі цієї церкви тривалий час ховалися місцеві люди, дітей дуже багато було. І якимось дивом вони всі виїхали за день до того, як бездушні, жорстокі кацапи розбили церкву…
У справжнісіньке пекло потрапив «Мольфар» з бойовими побратимами під Бахмутом: «Ми побігли з «Боцманом» на свої позиції, а там командир нашого відділку Костя Тур – мертвий. Я підходжу до нього, перевіряю пульс, а його немає. Це людина, яка ніколи не боялася і не панікувала. Він завжди посміхався, що б там не було, і тим самим підіймав і нам настрій. І що мене вразило: навіть мертвий, він посміхався… У нього лишився маленький син, на той момент йому було лише 3 місяці. Хочеться це все забути, як страшний сон, та це неможливо! Хто не бачив війни, той не зрозуміє ніколи цього стану. Коли пів години тому стоїш із товаришем, жартуєш, ділиш із ним один пайок на двох, а потім мить – і його немає. Це дуже важко, але ми завжди пам’ятатимемо полеглих побратимів. Усі вони – герої».
Надзвичайно цікава розповідь – про головного капелана ОК «Північ» Антонія Панасенка. «Там, де були капелани, жоден підрозділ не відступив, – пригадує отець Антоній. – А за перші тижні боїв в Україні четверо капеланів загинули. Взагалі, на 24 лютого в наших військах було 98 капеланів, з них 86 – православні. Хоча є католики, греко-католики, протестанти, мусульмани… Парафіяльні священики були в резерві раніше, але періодично їздили на фронт. Тоді було важче, мало хто розумів, настільки важливі капелани в армії. Тепер уже таке розуміння є. І от, коли почалася велика війна, священиків, які були в резерві, покликали, і вони прибули, багато хто зараз воює. Дехто потрапив в окупацію, проте згодом все одно приєднався до українських підрозділів».
Багаторічний мужній волонтер, капелан та бойовий священник вуличної патріотичної молоді, – таким знають Євгена Орду на Чернігівщині й далеко за її межами. На початку великої війни отець Євген був капеланом в одній із частин Національної гвардії, коли ж все почалося – вивіз родину в Іванівку, село під Черніговом, та й зайнявся звичною для себе справою – допомогою війську. Проте довго допомагати не зміг – сам незчувся, як третього березня опинився у ворожому тилу – російська окупація застала священника саме в день, коли той здійснював у селі обряд поховання… Всі 28 днів окупації Іванівки Євген Орда згадує, як один великий жах і трагедію, в якій йому та його рідним дивом пощастило вижити.
Корюківчанин Максим Метла активно займався футболом та бойовими мистецтвами, виступав на всеукраїнських змаганнях, встиг також повоювати добровольцем. А коли настав «час Че», без роздумів знову взяв до рук зброю та, разом із такими ж відчайдухами «правосекторівцями», зупиняв орду на підступах до Чернігова. Без статусів та регалій, а попервах лише з власною рушницею, мужньо обороняв місто від значно численнішого та озброєного до зубів ворога.
Коли добряче побиті кацапи поспіхом полишили Чернігівщину, Максим оформився в бригаду ТРО, в рідний Корюківський 167 батальйон, у складі якого вирушив битися під Соледар та Бахмут. У лютому в районі Кремінної отримав поранення і з перебитою артерією та посіченими ногами пройшов п’ять кілометрів до стабілізаційного пункту. Розмова з ним відбулася, коли боєць перебував на лікуванні та реабілітації в Чернігові.
Також запам’яталися неординарні спогади полковника, командира 5-го окремого полку зв’язку ОК «Північ» Михайла Близнюка; поліцейського, підполковника Олега Флюгерта; підполковника, командира батальйону радіоелектронної боротьби ОК «Північ» ЗСУ Сергія Сокирка; братів-лікарів Юрія та Костянтина Запорожців, нагороджених орденами «За мужність»; офіцера відділу психологічного забезпечення управління МПЗ ОК «Північ» Ірини Мороз; сержанта-інструктора Валерія Чорного; начальника управління підтримки військових сил ОК «Північ» Анатолія Загурського; військових медиків, мужніх сержантів Ніни Рой, Анастасії Шелпакової, Наталії Борець і Людмили Циганій; старшого лейтенанта зенітно-ракетного взводу Ярослава Ігнатьєва, який збив «Іглою» ворожий літак, що бомбардував Чернігів…
Дослідник, історик Костянтин Дерев’янко був серед тих мужніх бійців, котрі зупинили прорив ворожих танків на підступах до Чернігова з боку протитуберкульозного диспансеру.
Старший лейтенант Ольга Зощук («Гаєчка») – заступник командира роти в одній із військових частин ОК «Північ». Під час героїчної оборони Чернігова вона керувала ротою наших відважних та досвідчених водіїв, котрі під шаленими ворожими обстрілами доставляли боєприпаси, медикаменти та все необхідне в оточений Чернігів; перевозили поранених, жителів, зокрема багатьох дітей та вагітних жінок. Раніше пані Ольга, мама двох малих дітей, три роки виконувала бойові завдання в АТО. Вона обожнює свою родину, мріє про мир і тишу, однак воюватиме до нашої Перемоги над загарбниками.
Доброволець Віктор Прокопчук з Борзнянської громади отримав важке поранення. Уламок зруйнував частину хребта і пошкодив спинний мозок. Від миттєвої смерті чоловіка відділяла лише пара міліметрів. Віктор у мирному житті був активною людиною, займався спортом, працював та мав чимало планів на майбутнє. Зрозуміло, що з таким пораненням, як у нього, він, на жаль, вже не зможе зіграти зі своїм сином у футбол чи баскетбол, не зможе жити повноцінним, довоєнним життям. Проте він зовсім не шкодує, що став на захист рідного краю, – більше того, каже, що якби можна було б відмотати все назад, вчинив би так само.
Це – лише дещиця ґрунтовних і відвертих розповідей, які читаються на одному подиху. І то – лише перший великий розділ про наших захисників!
Напрочуд цікаво читати і розділ «Незламні волонтери», це – правдивий літопис потужного волонтерського руху, котрий охопив тисячі мешканців, незалежно від їх роботи та віку.
Повномасштабне вторгнення у багатьох людей відкрило неймовірний дух патріотизму і прагнення боротися за свою країну. Боротися абсолютно на різних фронтах – хто чим може, тим і допомагає виганяти ворога. Особливу роль виконують волонтери, які стали ніби янголами-охоронцями для наших військових. Вони дістають все – від їжі до супутника!
Зокрема, великий внесок у Перемогу – ТОВ «Земля і воля» (генеральний директор, Герой України Леонід Яковишин), яке постійно надає допомогу ЗСУ, піклується про поранених бійців та родини загиблих.
Завдяки численним, вагомим, добрим справам на підтримку Збройних Сил України, знають на Придесенні благодійний фонд «Добродія», котрий заснував заступник голови Чернігівської обласної ради Дмитро Блауш.
Олександр Вайло, голова громадської організації «Бекет», покинувши прибутковий бізнес за кордоном, повернувся за декілька тижнів до наступу на Чернігівщину і лишився тут, щоб допомагати військовим і цивільним, бо в цьому вбачає свій обов’язок.
Жителі Олишівської громади беруть активну участь у волонтерській роботі: з самого початку війни і донині готують їжу для військових, плетуть маскувальні сітки, виготовляють окопні свічки, в’яжуть шкарпетки та шиють устілки; люди передають на фронт речі першої необхідності, медичні засоби, засоби гігієни, збирають гроші і купують тепловізори, дрони та амуніцію. Мешканці не шкодують ані свого часу, ані сил, ні грошей.
Війна показала українцям, що тільки разом, тільки об’єднані ми – сила. Сила, яку не може подолати жоден ворог. Бо ж як зламати країну, де зброю до рук взяли люди, далекі від військової справи, де маленькі діти стали волонтерами і в перервах між навчанням завдяки своїм талантам збирають кошти на потреби Збройних Сил України. Серед таких – і відомий вже у всій державі, ба навіть за її межами, дев’ятирічний Сергій Мороз. Хлопчик з літа 2022 року став вуличним музикантом і дуже швидко здобув популярність. Адже він не просто співає, а збирає на таких виступах чималі кошти, за які вже придбав три автівки для наших військових, а взагалі «наспівав» більше мільйона гривень!
З юним волонтером зустрічалися відомий телеведучий Сергій Притула, популярний співак Тарас Тополя, знаний музичний продюсер Вадим Лисиця, очільник героїчної оборони Чернігівщини, генерал-майор Віктор Ніколюк… Нині хлопчик продовжує свою діяльність – збирає кошти на четверту автівку для наших бійців.
Третій не менш важливий розділ книжки – «Ті, що рятують життя».
Чернігівський військовий госпіталь, медики якого героїчно разом із військовими, волонтерами та чернігівцями тримали оборону міста, укріплюється, оновлюється та автономізується. Так, нещодавно тут пробили та запустили в роботу 70-метрову артезіанську свердловину, інтегровану в загальну водопровідну мережу. Та найголовніше – обладнали ще один сучасний «підземний» госпіталь з операційними та реанімаціями, які мають найновіше устаткування. Начальник Чернігівського військового госпіталю, Герой України, полковник Олександр Слеєсаренко переконує, що його установа готова до найгіршого сценарію, і сьогодні госпіталь фактично є маленькою автономною фортецею великої фортеці – міста Чернігів.
43-річний лікар-хірург Андрій Михайлович Циганок має роботу в Києві – викладає в престижному Національному медичному університеті. Однак під час навали російської орди та оточення Чернігова він залишився в рідному місті, й відтоді щодня самовіддано працює тут, у Чернігівському військовому госпіталі, рятуючи українських бійців.
У лютому-березні 2022 року Чернігівська центральна районна лікарня опинилася на рубежі лінії оборони. Росіяни, які не змогли прорватися в Чернігів, систематично накривали мікрорайон Бобровиця, де розташована лікарня, снарядами «Градів», артилерії, мінами, ракетами та бомбами. Тому «районка» зазнала найбільших руйнувань серед медзакладів області. Усього на території районної лікарні – десять корпусів. Серйозних пошкоджень внаслідок обстрілів зазнали чотири із них, інші були частково пошкоджені. Та, попри руйнування, лікарня знову працює на повну потужність, поступово відновлюючись.
Чернігівська обласна психоневрологічна лікарня понад місяць перебувала в окупації. З кінця лютого до початку квітня лікарня та село Халявин, поруч з яким розташований диспансер, лишалися відрізаними від Чернігова. Російські війська контролювали територію навколо медичного закладу, зокрема дорогу до нього. Тому понад триста пацієнтів разом із працівниками закладу були вимушені переїхати в підвали, щоб вижити під час обстрілів.
Рятувальники – це люди, які під час обстрілів Чернігова російськими військами робили свою роботу, незважаючи ні на що. Чернігівські працівники ДСНС самовіддано працювали у надзвичайно складних умовах. Вони їхали на виклики під кулями та обстрілами, під гул сирен та ворожих літаків. Ці люди гасили пожежі, розбирали завали і рятували постраждалих. Іноді їм доводилося зустрічатися з небаченими руйнуваннями і пожежами, проте вони справилися.
3 березня внаслідок ракетної атаки російських військ зайнялася нафтобаза. Той день став справжнім викликом для вогнеборців Чернігова. І підрозділ Олексія Калашника саме виїздив гасити ту пожежу…
У дуже хвилюючому розділі «На лінії вогню» розповідається про життя громад Чернігівщини під час жахливої війни, шалені ворожі обстріли. Тут і багатостраждальні Новгород-Сіверщина та Семенівщина, села Піски і Стара Басань Бобровицької громади, Стольне на Менщині…
60-літній Олександр Чаус під час навали навіженої російської орди увесь час мешкав зі своєю дружиною Наталією та 87-річною тещею в Чернігові, у мікрорайоні Бобровиця. Самотужки організували з сусідами блокпост, де чергували. Пережили навіжені обстріли. Як могли, допомагали захисникам рідного міста і України. Прихистили у себе добродія з Данії, якого ця війна застала на Придесенні. І всі ці дні в оточеному Чернігові, без газу, світла, води та тепла, Олександр Володимирович вів щоденник, де розповідав про злочини кацапів і героїчну оборону міста. Подружжя навіть написало листа, в якому тепло попрощалося зі своїми дітьми. Однак Чернігів вистояв, рашисти ганебно накивали п’ятами. Й одного дня настала благодатна тиша, без лютих вибухів…
Ось така книга, котру не можна читати без сліз, але яка водночас вселяє непохитну віру в нашу Перемогу над підлими загарбниками, щасливе і світле майбутнє України.
«Це – безцінні, ґрунтовні, унікальні, надзвичайно важливі свідчення про жахливі злочини рашистів для трибуналу над ними, увічнені сотнями свідків жорстокого геноциду українського народу московитами, котрі вдерлися на мирні українські землі, вбиваючи тисячі невинних людей, – тільки за те, що вони – українці, – наголошує у післямові до книжки президент Національної Академії державного управління при Президентові України, доктор наук з державного управління, професор, народний поет України Василь Куйбіда.
— Ви, творці цієї унікальної книги, – молодці, і ваша подвижницька праця на благо України – це теж подвиг! Адже книжку читатимуть не тільки слідчі та прокурори міжнародного трибуналу чи ті, хто слідкує за перебігом, якщо не помиляюся, 29-ї з черги, московсько-української війни, але й онуки та правнуки нинішніх героїв!
Власне, чернігівці показали чудовий приклад, як потрібно ефективно та дуже швидко, по гарячих слідах, збирати надзвичайно важливу інформацію та доносити її до світової громадськості. І такий досвід варто застосовувати тепер по всій Україні. Тому така книга – очікувана, жадана, як і наша велика Перемога над ненависною московською ордою».
Василь Слапчук,
письменник, літературознавець, ветеран війни в Афганістані, лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка, заслужений діяч мистецтв України, Почесний громадянин Луцька та Волині
